Розпочався Синод Константинопольської Патріархії — можуть визнати автокефалію УПЦ

Якщо про морально-духовне значення отримання автокефалії сказано достатньо, то алгоритм створення Помісної Церкви лишається для пересічного обивателя дещо незрозумілим. Ми поставили відповідні запитання  Євстратію (Зорі), архієпископу Чернігівському і Ніжинському, секретарю Священного Синоду УПЦ КП.

Хто буде присутнім на Об'єднавчому Соборі, на якому буде оголошено про створення Помісної Церкви, і коли це станеться? Хто очолить Церкву та як вона називатиметься? Чому в УПЦ КП готові прийняти до нової Церкви усе духовенство Московського патріархату, незалежно від підтримки «русского мира» в минулому? Як збираються уникнути насилля, про яке говорять в УПЦ МП? Яка доля Лавр та іншого церковного майна Московського патріархату?

УПЦ МП МАЄ НОСИТИ НАЗВУ, ЯКУ ЇЙ ВИЗНАЧЕНО – РОСІЙСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ

— Ви очікуєте отримання Томосу вже найближчими днями?

— Ми не говоримо про конкретні дати. Це залежить не від нас. Єдиний повноважний орган, який може прийняти рішення про надання Томосу українській Церкві – це Синод Константинопольського Патріархату. Його засідання відбуваються регулярно раз на місяць. У жовтні — 9-11 числа. Наступне – у другій половині листопада. Тому, якщо Константинопольський патріархат буде готовий до того, щоб прийняти таке рішення, то воно буде прийняте на цій сесії. Якщо ні — то на якійсь з наступних. Є підстави сподіватися, що весь процес буде завершено до кінця року.

— Поясніть, кому надають Томос: народу чи Церкві?

— Народ – це сукупність людей, не всі з яких є приналежними до православної Церкви. І тому Томос надається Церкві. Але Церква за своїм устроєм як людська спільнота пов'язана з відповідним народом і умовами, в яких цей народ живе. Про це говорить 34-те апостольське правило: єпископам всякого народу належить знати першого серед них і визнавати його як главу. Це є канонічною основою для існування автокефальних церков. Якщо є український народ, і він має свою державність, то і свого першого єпископа він має право мати.

Також в канонах Вселенських соборів, а це 17-те правило 4-го Вселенського Собору і 38-ме правило 6-го Вселенського Собору, сказано, що розподіл церковних справ відбувається відповідно до розподілу справ державних. Ми це бачимо на практиці. Наприклад, кордони єпархій відповідають кордонам областей чи районів. Ці кордони встановлює держава, а не Церква.

Ще однією умовою отримання автокефалії є наявність церковних підстав. Тобто наявність достатньої кількості віруючих, духовенства, єпископату, духовних навчальних закладів, монастирів, і так далі. В Україні всього цього не просто достатньо, а українська церква є однією з найбільших православних Церков і має понад тисячолітню історію християнства.

— Інституційно це означає створення нової Церкви, де є дві Церкви-наступниці — УПЦ КП і УАПЦ, які бажають Томосу?

— Ми говоримо про утворення на підставі надання Томосу однієї Церкви — єдиної помісної Української Православної Церкви.

— Вона так і називатиметься?

— Вона повинна називатися за аналогією з іншими помісними Церквами. Є Болгарська Православна Церква, Румунська Православна Церква… Тож буде Українська Православна Церква. Відповідно до канонів, помісна Церква — це одна-єдина Церква. Тому Церква Московського Патріархату повинна носити ту назву, яку їй визначено, — Російська Православна Церква в Україні. Називатися російською Церквою – це не соромно. Якщо вони соромляться цієї назви, то нехай прояснять, чому. А якщо не соромляться, тоді чому вони говорять, що Томос — це провокація?

— Ви вважаєте УПЦ МП буде готова змінити назву?

— Це не від них залежить. Назва Церкви фіксується в статуті, а статут приймається на вимогу державного законодавства. У Верховній Раді другий рік лежить відповідний законопроект 5309 про назви релігійних організацій, центри яких знаходяться в країні-агресорі. Такі організації повинні у своїй назві відображати повну назву тієї Церкви, до якої вони належать. Все, більше немає жодних обмежень. Просто щоб вони називалися так, ким вони є насправді. А вимогу державного законодавства не можна не виконувати.

Помісна Церква буде складатися з усіх тих, хто звернувся до Вселенського патріарха з проханням по автокефалію. Це ієрархи Київського патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви і частина з Московського патріархату. Всі вони є представники Української Церкви, поки поділеної, і після отримання Томосу об'єднаються в єдину Українську Православну Церкву, а вже вона отримає Томос фізично. Тобто не можна сказати, що нізвідки з'явиться нова структура, але і не можна сказати, що якась одна з існуючих Церков отримає Томос.

— Тобто хронологія буде такою: спершу проголошення рішення про Томос, потім церковний Собор, на якому буде створено єдину Церкву і обрано патріарха, а вже потім фізичне отримання документа Томосу?

— Ми так бачимо цей процес.

ДЛЯ НАС БЕЗСУМНІВНО, ЩО ПОМІСНУ ЦЕРКВУ МАЄ ОЧОЛИТИ ФІЛАРЕТ

— Предстоятеля Помісної Церкви обиратиме Об'єднавчий Собор. Патріарх Філарет анонсував, що поруч з кліром УПЦ КП та УАПЦ у Соборі братимуть участь 10 архієреїв Московського Патріархату. Хто вони?

— З них тільки двоє відкрито заявили про це – Митрополит Олександр і Митрополит Софроній. Більше ніхто не оголошував, що звертався по Томос, і зрозуміло чому. Інакше Московський патріархат міг би піддати їх різного роду покаранням.

— Ви очікуєте, що на Соборі ієрархів Московського Патріархату буде більше?

— Коли прийде час, українське суспільство все побачить.

— Наскільки швидко після оголошення про надання Томосу може відбутися цей Собор?

— Я думаю, що після того, як з боку Константинопольського патріархату буде прийнято рішення, що Томос надається, технічно скликати Собор можна за кілька тижнів.

— До Собору, на якому буде обрано Патріарха, хто керуватиме цією Помісною Церквою? Буде місцеблюститель?

— Про об'єднання Церкви буде оголошено на Соборі, так само як і проведено вибори предстоятеля.

— Щодо обрання Патріарха. У публічній площині побутує однозначне твердження, що це буде Філарет.

— Для нас це безсумнівно. По-перше, поки ніхто не заявляв про іншу кандидатуру.

— Макарій не виставлятиме свою кандидатуру?

— Він в інтерв'ю заявив, що голосуватиме за Філарета. І ми бачимо, що патріарх Філарет має найбільший суспільний авторитет серед діючих ієрархів в Україні. А з точки зору церковного керівництва і з точки зору життєвого досвіду кращої кандидатури немає. Тому ми від УПЦ КП висуватимемо патріарха Філарета як предстоятеля єдиної Церкви. Якщо будуть інші кандидатури, то вони можуть бути внесені на розгляд Собору, і якщо буде підтримка архієреїв, то ці кандидатури будуть винесені на голосування.

— Є думка, швидше мирська, що оскільки формально створюється нова церковна структура, то і на посаду керівника має бути обране нове обличчя.

— Є таке українське прислів'я: нехай гірше, аби інше. Та і вибачте, але це не нова Церква! Українській Церкві понад тисячу років. І якби не праця патріарха Філарета, то можливо ми б говорили про Томос ще наступні сто років. Треба дивитися на речі реально. У мене питання: кого можна запропонувати натомість? Якщо просто кого-небуть, то навіщо?

Тим більше Церква – це не партія, а боголюдський організм. Для нас як для віруючих важливо не те, що думаємо ми з приводу того, хто кращий патріарх. Для нас важливо те, що з цього приводу думає Господь. А Господь благословляє працю патріарха Філарета і плоди її видно. Бо якби Бог не благословляв, то не була б Церква Київського Патріархату такою впливовою і авторитетною. Він є людиною, яка вже дійсно досягла патріаршого віку – за кілька місяців святкуватимемо 90-річчя патріарха Філарета. І у такому віці мати повну працездатність і повну ясність розуму – це є дійсно дар Божий. То хто ми такі, щоб суперечити Богу? Я переконаний: як тільки Господь вважатиме, що місія патріарха Філарета закінчилася, то покличе його до Себе.

— Ієрархи РПЦ, навіть ті, що перебувають в опозиції до Кирила, стверджують, що для того, щоб бути предстоятелем, Філарет має скласти нинішній сан і «спуститися» до рівня митрополита, в якому перебував на момент 1992 року. Це так?

— Це російські фантазії. Як кажуть, російський ліберал закінчується там, де починається українське питання. І навіть якщо ми стикаємося з винятками, то вони лише підтверджують правило. Якби ми слухали всі поради, які лунають з російської сторони, то в нас не було б ні Церкви, ні України.

— Тобто на Соборі Філарет буде в сані патріарха, і всі єпископи зберігатимуть свої сани також?

— У церкві є триступенева ієрархія. Диякон-священик-єпископ. Патріархи, митрополити, архієпископи – всі мають один сан — єпископа. Так само архімандрити, ігумени, ієреї – всі є священиками. Тому ніяких підстав говорити про те, щоб хтось повертався до якогось сану, в якому був колись, не можна. Якщо є підстави позбавити сану, то повинна відбуватися судова процедура. Так, якщо Москва заявила, що Філарет під анафемою, то це справа Москви. Так само як вони колись заявили, що Іван Мазепа під анафемою. Політичних анафем Церква не визнає. Тому всі рішення Москви щодо патріарха Філарета чи будь-кого іншого щодо церковного питання в Україні – для нас ніщо. Це те саме, що заяви Путіна чи рішення Державної Думи РФ. Тому патріарх Філарет є архієрей. Усі, кого він рукоположив у єпископський сан, є архієреями. І як архієреї братимуть участь у Соборі.

НЕ ТРЕБА БУДУВАТИ ЦЕРКВУ З «ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Яка доля анафеми, накладеної РПЦ на Філарета? Ви її не визнаєте, а після створення Помісної Церкви її не визнаватимуть й інші Церкви?

— Очевидно, і це має бути засвідчене рішенням Вселенського патріарха. Наш предстоятель звернувся до Константинопольської патріархії з апеляцією ще у 1992 році. Після того ще були додані доповнення. Константинопольський патріархат повинен цю апеляцію розглянути і прийняти рішення про канонічну реабілітацію – тобто всеправославне визнання, що всі ці акти були політично вмотивованими і з церковної точки зору є абсолютно недійсними.

— Як бути з таїнствами, які були здійснені з 1992 року Церквою Київського патріархату, – хрещення, вінчання, сповідь та інші? Бо нині УПЦ МП та деякі інші православні Церкви не визнають їх.

— Усі без винятку таїнства є дійсними, і це не підлягає сумніву. Московський патріархат готовий і Вселенського патріарха оголосити неправильним. Це шлях самоізоляції, який Москва обрала на політичному і церковному рівні. Ні до чого доброго це не доведе. У Росії на шляху самоізоляції вже одного разу відбувся розкол – старообрядницький, який існує досі.

— Яка імовірність, що певні православні Церкви підтримають Московський патріархат – у першу чергу фінансово залежні від нього?

— Насправді це не має ніякого значення. У Церкві істина не встановлюється кількістю. Істина походить від Бога. Наприклад, у радянський час віруючих була меншість, а атеїстів – більшість. Однак істина була на боці меншості. Тому принципове значення має те, чи відповідає автокефалія Української Церкви правді, канонам та історичним традиціям. Наша відповідь, що відповідає, тому що канонічна й історична традиції передбачають наявність окремого народу, який має свою державу і внутрішньо-церковні умови для отримання автокефалії.

— У Помісній Церкві об'єднується клір трьох Церков. Як будуть ділитися єпархії? Адже кожна Церква вже має визначених очільників єпархій.

— Всі ці єпископи є. Їхня кількість не подвоїться, не потроїться. Структура буде об'єднана. Тобто не з'явиться нічого більшого, ніж те, що вже є. Є єпископ Київського патріархату, є єпископ Московського патріархату, є єпископ Української автокефальної православної Церкви. Є вони зараз? Є парафії, якими вони керують? Так у чому питання?

— Як я розумію, розрізнені єпархії об'єднуються в одну, і має бути один очільник.

— Ні. Якщо є один храм, а інший через дорогу, і ми об'єднуємося, то це не значить, що нам треба розвалити обидва храми і побудувати один великий чи фізично з'єднати два храми. Є парафія, вона й залишається. Є єпархія, вона й залишається. Просто замість того, щоб бути окремими адміністративними структурами, ми стаємо єдиною. Якщо до того не було спілкування, то тепер ми стаємо єдиною Церквою.

Наприклад, у Чернігівській області є дві єпархії Московського патріархату і одна єпархія Київського патріархату. Уявімо, хоча я слабо вірю, що мої брати з Московського патріархату будуть готові до цього, що ми об'єднуємося. У них є парафії, і в мене є. Я далі керую своїми парафіями, а вони – своїми. І ми спілкуватимемося як єпархіальні єпископи. У кожної громади є свій настоятель, у кожної єпархії – єпископ. А далі поступово процес життя приведе до того, що структура унормується. Бо інакше, якщо якомусь єпископу скажуть, що він має піти, то він спитає: а чому тоді я маю з вами об'єднуватися?

— На адресу УПЦ МП лунають звинувачення у тому, що там багато російських агентів. На запитання журналістів, чи в такому разі Київський Патріархат не відчуває небезпеки, що вони в разі приєднання вестимуть якусь підривну діяльність зсередини, патріарх Філарет сказав, що цього не боїться. Яка ваша думка?

— Якщо ми почнемо будівництво Церкви з «полювання на відьом», то нічого доброго з цієї справи точно не вийде. Я можу порівняти цю ситуацію з притчею про весільне свято. Господар покликав гостей на весілля, та ніхто не прийшов. І тоді господар сказав своїм слугам піти на роздоріжжя і кликати у гості всіх. Вони й покликали всіх, кого зустріли. Дім наповнився гостями, і коли господар ходив по дому, то побачив одного чоловіка, який прийшов не у святковій одежі, і спитав, чому він так вбраний. І сказав слугам викинути його геть. Так ось, Церкву можна уподібнити до цього весільного свята. Вона кличе всіх. А хто виявить себе, що працюватиме проти неї, то Бог обов'язково таку людину виявить і покарає. Був вже такий митрополит Антоній (Масендич). Він у 1990 році приєднався до автокефальної церкви і за півроку піднявся аж до посади керуючого справами. А в кінці 1993 року втік до Москви, і виявилося, що він був спеціально засланий, щоб нашу Церкву контролювати зсередини. Але Господь його виявив.

За якими критеріями ми зараз могли б сказати, що хтось достойний, а хтось – ні? Те, що хтось підтримував «русский мир»? Так усі більшою чи меншою мірою у Московському патріархаті виступали за «русский мир», окрім двох-трьох. Якщо вони зараз хочуть будувати вже українську Церкву, то немає підстав їм відмовляти. Інакше це буде кампанія підозр. А якщо рану постійно посипати сіллю, то вона не зростеться. Бо Томос – це зшивання рани. А те, що зшите, повинно ще зростись. Ми розуміємо небезпеку, бо Москва бажатиме мати вплив на помісну Церкві. Але я думаю, що і народ, і духовенство достатньо досвідчені, щоб виявити тих, хто робитиме щось негідне. Щоб або врозумити, або піддати покаранню, якщо це буде потрібно.

«НЕ БУДЕ НІЯКИХ ЗАХОПЛЕНЬ! ВСЕ ВІДБУВАТИМЕТЬСЯ МИРНО І ДОБРОВІЛЬНО»

— Що буде з церковним майном? Храми йдуть за громадами. А Лаври, монастирі та семінарії? В УПЦ МП вже заявили, що захищатимуть їх. Вадим Новинський говорить, що організовуватиме акції на їхній захист. Ви цього очікуєте і як до цього готуєтесь?

— Ми ніяк не готуємось. Лаври є святинями українського народу, і вони будуть належати Українській Церкві, тому що це є природно. Так само, як Лаври на території Росії належать Російській Церкві. Хоча всі вони є святинями усіх християн.

— Як ви бачите перехід Києво-Печерської, Почаївської, Святогірської Лавр до Української Православної Церкви?

— Коли прийде час, всі побачать. Зараз, коли ще нема Томосу і єдиної Церкви, то звідти можуть лунати різні заяви. А ось коли буде визнана Помісна Церква, то ми побачимо. Невже ви думаєте, що всі ченці у Лаврі готові до кінця життя служити «русскому миру»? Абсолютно ні.

— А настоятелі монастирів?

— Керівник Лаври – це одна особа. Коли Янукович утік, митрополит Павло також втік. Його рік не було в Україні. Тому що боявся, що його будуть виводити на чисту воду за його справами, зокрема, фінансовими.

— Словом, ви очікуєте, що майнові питання поступово будуть вирішені інституційно, а не шляхом судів чи фактичним захопленням…

— Не буде ніяких захоплень! Все відбуватиметься мирно і добровільно. Хіба монахи Лаври будуть самі себе бити? Ні. Нам також насильство не потрібне. А хто хоче насильства? Насильства хоче Росія, тому що це дає їй привід втручатися в українські справи, щоб буцім-то «захищати православних», як вони «захищають російськомовних». Це розуміємо і ми, і суспільство. Держава вочевидь також розуміє. В Україні є СБУ, поліція, щоб реагувати на провокації. Це вже не та ситуація, коли люди просто мають різні думки, а підготовка ґрунту для провокацій. Якщо хтось хоче розпалювати ворожнечу і буде провокувати до насильства, то за це передбачена кримінальна відповідальність.

Це мені нагадує як кремлівська пропаганда намагалася поширювати думку, що якщо Америка надаватиме Україні оборонну зброю, то це приведе до того, що Росія атакуватиме. Врешті дали нам зброю, на параді їхали «джавеліни». І що, Путін повів свої війська на Чернігів чи на Харків? Ні. Тому що українська армія стала ще сильнішою для того, щоб дати відсіч ворогу. Так і зараз Новинський каже: не давайте Томосу, бо буде кровопролиття. Я переконаний, що провокації можуть робити хіба ті, кого такі діячі будуть заохочувати.

А конкретно щодо Новинського – нехай держава доведе до кінця розпочате 2014-го проти нього кримінальне провадження щодо незаконного утримання митрополита Олександра Драбинка і по тих речах, які робилися з митрополитом Володимиром. Бо ці люди, які видають себе за великих захисників православ'я – як політики, так і їхні поплічники з лаврського керівництва – свого предстоятеля митрополита Володимира принижували і бажали усунути в той момент, коли він навпаки потребував підтримки, бо погіршилося його здоров'я. Вони зневажали і хотіли позбутися свого духовного батька. А митрополит Володимир якраз показував, якої він думки про автокефалію. Бо у свої останні дні, коли ще мав сили, під час святкування 1025-річчя Хрещення Русі-України підійшов до патріарха Філарета і по-братськи привітався. Такий його заповіт – єднатися.

— Є спроби вести перемовини з Онуфрієм?

— Митрополит Онуфрій каже, що Томосу не потребує, з екзархами Вселенського патріарха зустрічатися не хоче.

— З ієрархами УАПЦ ви маєте повне порозуміння?

— Очевидно, що у питанні автокефалії у нас розбіжностей немає. Вони, як і ми, зверталися до Вселенського Патріарха про автокефалію.

— Нещодавно делегація УПЦ КП здійснювала поїздку до США, де зустрічалася зі стейкхолдерами в цій країні. Які результати перемовин?

— Як такі переговори ми не проводили, тому що не від американської держави залежить результат. Ми проводили зустрічі з тими, хто зацікавлений. Цікавляться дипломати, журналісти, державні особи. Ми розповідали наше бачення. США зацікавлені у підтримці права на свободу совісті в усьому світі. Нинішня адміністрація також визначає це одним зі своїх пріоритетів. Відповідно в США зацікавлені, щоб і в Україні право на свободу віросповідання було захищене і щоб українська Церква вийшла з ізоляції, в яку її поставила Москва. З боку тих, хто впливає на громадську думку в США, є розуміння, що отримання автокефалії для України є дуже важливим. Україна зараз відіграє ключову роль в питаннях майбутньої безпеки в Європі. І чим міцнішими будуть демократичні інститути в Україні, а свобода віросповідання є частина демократії, тим міцнішою буде безпека у Європі.

— Наскільки вплив політиків і зокрема президента Порошенка є визначальним в отриманні Томосу?

— Українська Церква штучно була ізольована від спілкування зі Вселенським Патріархом на офіційному рівні. Очевидно, що тільки у держави є настільки системні й потужні дипломатичні можливості, щоб інформувати про ту ситуацію, яка відбувається в Україні у церковному житті. Наприклад, нас сербський Патріарх приймати не хоче, тому що ідейно він є союзником Москви. А коли президент Порошенко прилетів до Сербії, то він у зустрічі не відмовив. Із вуст Порошенка він слухав думки, можливо, не погоджувався, але слухав альтернативну московській версію того, що відбувається в Україні. Тому тепер він не може сказати, що не знає іншої думки. Треба розуміти, що з протилежного боку на перешкоду кинуті всі сили. Тому ми вдячні президенту, що він взяв сміливість узяти цю справу в свої руки.

— Як ви ставитеся до того, що питання Томосу фактично стало частиною передвиборчої кампанії Порошенка?

— Зараз, коли ми наблизилися до успішного завершення, то багато хто каже, що це буде плюсом для президента перед виборами. Але на початку цього шляху не було гарантії, що буде успіх. Адже раніше успіху на цьому шляху не було досягнуто. Усі попередні президенти так чи інакше були за єдину Церкву. Навіть Янукович по-своєму це уявляв.

— Як це виявлялося?

— Йому була потрібна єдина Церква, яка підтримуватиме в усьому Москву. Митрополит Олександр сидів під арештом не з доброго дива. Усе це робилося в рамках усунення митрополита Володимира. Планували під президентські вибори 2015 року мати єдину церковну платформу.

Тому всі президенти мали свою думку з цього приводу. Але через те, що це дуже складне і дражливе питання, за наявності бажання вони не могли пройти цей шлях так, щоб отримати позитивний результат. А нинішній президент взявся за це, розуміючи, що результат не є очевидним. А коли вже є успіх, то у перемоги багато батьків. Але якби Петро Олексійович на другий день після Великодня не проводив 7 годин переговори із Вселенським Патріархом, то ми б і далі просто вели розмови.

— Ющенко свого часу проводив подібні переговори? Зокрема у 2008 році під час візиту Варфоломія до Києва, коли була впевненість, що Томос нададуть.

— Мені як людині, що була тісно включена у цей процес, зараз ще важко давати коментарі. Можливо, колись, коли все це не буде таким дражливим, я зможу все розповісти про роль президентів і тих, хто був біля них. І хто говорив одне, а робив інше. Можу сказати так: у Віктора Андрійовича було щире розуміння і прагнення, щоб в Україні була єдина Помісна Церква. Але, як мені здається, не вистачило комплексного і методичного підходу до справи. До того ж, очевидно, що зовнішні обставини не були такими сприятливими, як зараз. Бо коли Віктор Андрійович за це брався, то ще навіть не було війни у Грузії. Росія була не в ізоляції, а перебувала на піку чудових відносин з усіма країнами. У тих умовах досягти успіху було значно важче. Тому Віктор Андрійович хотів. І Леонід Макарович хотів. І Леонід Данилович хотів. Будь-який президент, якщо він дійсно є президентом, а не губернатором на служінні у Москви, змушений прийти до усвідомлення того, що без єдиної помісної Церкви міцної української держави бути не може. Доки половина українського православ'я буде в руках Кремля, людям розповідатимуть, що «мы единый народ». Москва й далі намагатиметься протидіяти, але це вже буде зовнішній вплив.

Ольга Скороход. Фото: Наталія Шаромова

«Цензор.НЕТ»